РОМАНТИЧНА АВАНТЮРКА

(Друкувалось в альманасі "Скіфія-2012, Зима" видавництва "Склянка часу" та в №2 газети "Літературний Крим")

Олеся бігла з гори східцями, що вели до тролейбусної зупинки. Кілька років тому під час весняного танення снігу на горі стався зсув. На деяких ділянках зрушили з місця разом з металевими перилами цілі прольоти сходів. Ставши дибки, вони надовго завмерли в незручній позі. Щоранку дівчина змушена була збавляти швидкість у небезпечному місці, щоб не перечепитись та не розбити коліна. Тролейбуси на Південний берег йшли з інтервалом десять-п'ятнадцять хвилин, але варто було Олесі угледіти з гори хвіст (вірніше – роги) тролейбуса, що від’їжджав від зупинки, як вона подумки починала бажати працівникам селищних господарчих структур «всього найкращого».
Ранок був сонячний. Кучеряві лісисті гори ще утримували в долині п’янку прохолоду ночі. Напівпрозорими рупорами жовтіли на відкритому схилі невисокі кущики дикої мальви. На довгому ланцюзі уже накручував кола чийсь молодий бичок, припнутий на цілий день до металевого кілка.
На зупинці було людно. З початком курортного сезону багато молоді працювало на березі моря та в численних ресторанах і кафе, що з кожним роком виростали на мальовничому підйомі на Ангарський перевал. «Золота рибка», «Козацький шлях», «Надія», «Ліверпуль» … Особливо вабив очі приїжджим курортникам «Козацький шлях» з напнутими над дубовими столами затишними солом’яними дашками, розмальованими фігурами дебелих вусатих козаків та глиняними горщиками і глеками на тину, із-за якого роздивлялися навкруги пластикові соняшники. Раніш ресторан називався інакше: «Подалі від дружин», але така назва видалась аморальною тодішньому президентові, що якогось року їхав зі своєю законною половиною на відпочинок у Форос в супроводі довжелезного ескорту. То ж на його зворотному шляху на трасу вже витріщилась яскрава вивіска з новою назвою «Козацький шлях», а стару перенесли подалі від президентських очей в глибину двору. Тепер схований за розкішними дубами Хутір «Подалі від дружин» гостинно зустрічав жаданих грошовитих дядьків з довгоногими молоденькими коханками.
Щоранку в очікуванні тролейбуса дівчата, що працювали офіціантками в тих ресторанах, вихвалялися одна перед одною про відвідування їх закладів естрадними зірками різної величини, що злітаються влітку в Крим, як мухи на мед. Факти засвідчувалися кольоровими світлинами, на яких вони по-дружньому обіймалися то з Філіпом Кіркоровим,то з Кузьмою Скрябіним, то з Марком Тішманом. Олеся іноді заздрила подругам. І життя у них проходило цікавіше та яскравіше, і на чайові багаті відвідувачі не скупилися.
Після закінчення екзаменаційної сесії в університеті Олеся влаштувалася в невеличкій кав’ярні на березі моря. Заробіток був невеликий, але яка-не-яка допомога матері буде. Більш вигідні місця давно були зайняті, тому, оббігавши кілька точок, де ще збереглися якісь вакансії, вона зупинилася на затишному закладі, куди час від часу забігали з пляжу відпочиваючі.
- Буде на зошити та книги – та й то добре, - заспокоїла мати, - все одно, як кажуть, всіх грошей не заробиш.
- Воно то так, але хотілося б – не лише на зошити…
Стільки всякого краму вабить очі на яскравих лотках, густо розташованих на алеях приморського парку, через який пролягав щоденний Олесин маршрут. І те хочеться і інше… Та дівчина вирішила даремно гроші на вітер не пускати, а придбати обновки по закінченні курортного сезону. З відпливом курортників ціни добряче упадуть.
До зупинки «причалив» новенький тролейбус, обліплений яскравими рекламними плакатами. Гостинно сплеснули вхідні дверцята і бетонний майданчик під розкидистим платаном вмить спорожнів. Місця в салоні були зайняті пасажирами з чемоданами та сумками значних габаритів. Водії тролейбусів знають, що основна маса місцевих жителів звільняє салон ще на підйомі на перевал, тому й покарань ДАІшників за порушення правил безпеки не бояться. Мимо посту на висоті 752 метри над рівнем моря, де міліціонери цілодобово несуть чергування, вони прослідують, як законослухняні водії, занесеної до книги рекордів Гінеса, найдовшої в світі тролейбусної лінії. Якщо і залишиться в салоні кілька чоловік без місць, то вони без нагадування вчасно присядуть на східцях задньої площадки, щоб не потрапити крізь просторі вікна в поле зору стражам порядку. Через кільканадцять хвилин тролейбус вже звільнився від стоячих пасажирів і лише Олеся пройшла в глибину салону. На останньому широкому ряді розташувалася група туристів з велетенськими рюкзаками, до яких були прилаштовані матраци та спальні мішки, скручені в акуратні рулони.
- Дівчино, пробирайтесь до нас, ми потіснимося. Не подобає такій красуні стояти, та ще й в присутності таких мужніх легенів, як ми, - пожартував якийсь балакучий юнак з компанії туристів.
Він звільнив місце для Олесі, а сам зручно розвалився на рюкзаках, які горою лежали в кутку салону. Олеся подякувала товариському попутнику, але розпочата ним жвава розмова швидко й закінчилася. На повороті на гору Демерджі молоді люди покинули транспорт, маючи на меті продовжити шлях пішки з зупинкою в мальовничій Долині привидів. Тролейбус покотився вниз, петляючи між високими темно-зеленими кипарисами. За таким своєрідним живим частоколом іноді проглядали гарно доглянуті виноградники. Тролейбус під’їжджав до Алушти.

Минувши приморський парк Олеся підійшла до кав’ярні. За одним із столиків на неї очікувала директорка закладу Марина Сергіївна, - струнка, висока, одягнена з витонченим смаком, як і подобає справжній бізнес-вумен. До відкриття кав’ярні залишалося ще з півгодини.
- Олесю, присядь будь ласка… В мене є до тебе одна делікатна справа, вірніше - пропозиція.
- Слухаю вас, Марино Сергіївно, - дівчина опустилася на плетений стілець, привітавшись з хазяйкою.
- Я гадаю, ні для кого немає таємниці в тому, що конкуренція між закладами, подібними з нашим, зростає з кожним роком. Тому доводиться постійно вдаватися до всіляких нововведень щодо підвищення сервісу обслуговування та притягнення відвідувачів, - почала з далеку директорка. – В мене виникла непогана ідея, але просити допомоги для її втілення у наших місцевих співробітниць не можу та й не маю морального права. Всі вони заміжні, а це може внести розлад в родини підлеглих. Тому й змушена звернутися до тебе, як до особи вільної та шлюбними узами поки ще не пов’язаної.
Вона на мить замовкла, помітивши в Олесиних очах легенький переляк.
- Ні-ні! Нічого непристойного… тим більш – ніякого інтиму, - засміялася Марина Сергіївна. - Ти у нас дівчинка вихована, приваблива та ще й артистична в якійсь мірі. Я пропоную тобі маленьку роль… вірніше – головну роль в невеличкому спектаклі. Всього – на пару хвилин. Якщо наше
нововведення буде мати позитивний результат, а я в цьому не сумніваюся, ти будеш отримувати до основної зарплатні ще й додатковий гонорар.
- Це вже цікаво, - пожвавішала Олеся. – Слухаю вас уважно Марино Сергіївно.
Директорка дістала зі шкіряної сумки тонку червону хустину з прозорого шовку:
- Це – яскраве доповнення до твого робочого одягу. Триматимеш його в кишені фартушка. Десь приблизно о десятій ранку, коли пляжі вже будуть заповнені відпочиваючими, недалеко від берега пропливатиме прогулянкова яхта. З яхти в бік нашої кав’ярні крізь гучномовець пролунає фраза: « - Олесю-ю-ю! Помахай мені хустинкою!». Що потрібно від тебе,то це – вибігти на відкриту терасу, що виходить на море, дістати з кишені хустинку і радісно помахати нею у відповідь. Хустина має гарно розвіватися від легкого вранішнього бризу. Нічого складного. Навіть якщо ти в цей час будеш обслуговувати клієнтів, чемно вибачся перед ними, на хвилину залиш на столі тацю з замовленням і поспішай на край тераси. Я думаю, кожному буде приємно стати свідком такої романтичної сценки. З власником яхти я вже домовилась, він теж виявився зацікавленим в такому дійстві. А його молодий помічник з задоволенням погодився прийняти в ньому участь.
- Ну що ж, можна спробувати, - невпевнено погодилася і Олеся.
Вона одягнула ошатний біленький фартушок, цупко накрохмалений та оздоблений пишним мереживом, причепурилась перед люстром і вийшла в залу обслуговувати перших відвідувачів. В основному це були «неорганізовані» курортники, які зранку обходилися порцією чаю або кави з тістечками та бутербродами. Здавалось – звичний ранок. Однак Олеся відчула, що її свідомість окутало легке хвилювання. Як-не як, але це була свого роду прем’єра. Вона мимоволі кидала погляд в бік моря, боячись не помітити появи в акваторії потрібної яхти. В очікуваний час вона дійсно з’явилася неподалік від пірсу. На носі стояв стрункий юнак в смугастому тільнику з гучномовцем в руці. Рис обличчя здалеку видно не було. Хоч це не мало ніякого значення, але Олесі чомусь хотілося, щоб її партнер був привабливим та мав гарну статуру.
- Олесю-ю-ю! – полився із гучномовця приємно схвильований голос юнака. – Помахай мені хустинкою!!!
Олеся вибігла на терасу і взялася завзято махати над головою червоним шовком. Легка тканина розгойдувалася в повітрі, мов полум’я ранкової зорі. Розслаблені на зручних лежаках людські тіла, заворушилися і сотні голів в панамах та капелюхах повернулися в бік тераси.
Олеся відчула, що її щоки покриваються рум’янцем, але те, що сталося потім зовсім збило дівчину з пантелику і змусило закрити обличчя руками.
- Я люблю тебе, Олесю-ю-ю!!!
Такого повороту подій Олеся ніяк не очікувала. Імпровізація партнера, чи все таки Марина Сергіївна приховала від неї деякі тонкощі?
- Оце так кохання! - схвально промовила одна з відвідувачок. - На весь світ кричить парубок… Тримайся за нього, Олесю – додала жінка зиркнувши на бейджик з іменем на грудях у дівчини.
- Оце молодець, оце творчий підхід до роботи! – задоволено посміхаючись, Марина Сергіївна підійшла до Олесі, тільки-но останні свідки побаченого залишили терасу кав’ярні. – Гарно ввійшов в роль!
- Ви хочете сказати, що це текстом не було передбачено? – з недовірою спитала дівчина.
- Я й сама такого не очікувала. Але ж, як романтично вийшло, Олесю!
Через деякий час до кав’ярні потяглися курортники. Як ніколи, всім забажалося морозива та лимонаду, які тут теж були в широкому асортименті. Якийсь літній чолов’яга в солом’яному брилі зацікавлено роздивлявся навкруг.
- То це у вас тут працює щаслива Ассоль, чи то Олеся?
І піймавши поглядом зніяковілу дівчину, додав:
- Що ж така красуня варта того…
Марина Сергіївна експериментом лишилась задоволена.
- Спрацювало! - радісно шепнула вона, навмисне пройшовши ще раз повз схвильовану Олесю.
Збоку, можливо це виглядало й справді правдиво та романтично, але в душі Олеся відчувала обман. Хай це і для спільної справи вона погодилась на таку авантюру, але хвилювання не покидало її на протязі всього дня.
Пройшов тиждень, прем’єра продовжувалася, Олеся трішки заспокоїлася. Навіть весело стало. Хоч би бінокль хтось позичив, щоб подивитись, що собою уявляє її інкогніто. Вона вже звикла до його голосу, а серце в очікуванні однобокого діалогу з незнайомим партнером починало приємно вистукувати в грудях. За результатами сезону Марина Сергіївна виплатила Олесі чималу премію. Та навіть і не розраховувала на таку.
В перший день нового навчального року, покрутившись вдосталь зранку перед дзеркалом розглядаючи гарненьку нову сукенку, що так ладно сиділа на ній, Олеся накинула на плече сумку і побігла до тролейбуса. На відкритому схилі, пожовкла від спекотного серпневого сонця трава в багатьох місцях була витоптана у формі правильних кіл, немов тут не раз приземлялися НЛО. Бичок за літо помітно набрав ваги. Сходи продовжували стояти в тій же незручній позі. Олеся з гори помітила хвіст (чи то роги) приміського тролейбусу і вкотре згадала « незлим тихим словом» працівників селищних господарчих структур. Наступним підійшов міжміський Алушта – Сімферополь. Якийсь юнак, теж певне студент, звільнив своє місце для Олесі.
- Сідайте, будь ласка, - чемно запропонував хлопець.
Олесю аж пересмикнуло. Наче… голос знайомий. Вона глянула на юнака, може десь пересікалися в універі? Та наче ні. Час від часу потайки розглядаючи зовнішність хлопця, вона остаточно впевнилася: ні не зустрічалась з ним ніде. Але сподобався: обличчя мужнє, статура спортивна, голос приємний. Вийшли разом на одній зупинці. Виходить – навчається в тому ж виші. А може?.. Та невже?..
- Юначе! - несподівано для самої себе звернулась Олеся до хлопця. – Може я зараз видамся вам дивною, але в мене до вас невеличке прохання. Лише одну фразу… скажіть будь ласка: «Помахай мені хустинкою!»
Виникла довга пауза. Та очі в обох уже реготали.
- Я люблю тебе, Олесю-ю-ю! - несподівано продовжив юнак і молоді люди заливаючись голосним сміхом разом упали на лавку під навісом тролейбусної зупинки напроти університету. Вони сміялися і сміялися, дивлячись один на одного, а дзвінок на першу пару все дзвенів і дзвенів…

12.03.12

4

ID: 323225

Уважаемый читатель, оцените пожалуйста данное произведение!
Ваша оценка: Нет (1 голос)

Рецензии

аватар: Наталия Головко

Авантюрка дуже сподобалась! Натхнення! Наталія

аватар: Галина Литовченко

Дякую, Наталю!