КОНКУРСНАЯ РАБОТА

Международный конкурс "Журнальный вариант", номинация "Поэтические переводы"
1 премия: Литовченко Галина (с. Вилино Бахчисарайского района, АР Крым, Украина)

Михаил ПЛОСКОВИТОВ, перевод с украинского на русский язык - Галина Литовченко

СЕНТИМЕНТАЛЬНОСТЬ

Без адреса. Из тучи. Дождь-повеса.
На нитях капли, слёзы на листве.
Во времена гламурного прогресса
Завидую некошеной траве.

Июльский дождь уже не снимет стресса,
Сентиментальность станет на прикол.
Пришли берёзы под окно из леса
и моют ног замшелый частокол.

Зашита жизнь, как будто окна в пластик,
Ворует время что-то там… в годах.
Я воробьям завидую вихрастым,
ведь лебедей не видно в городах.

Срослись, как будто, с зонтиками плечи,
поплыли лужи пузырьками вдаль.
Мне и детишкам – к сердцу дождь, отмечу,
детишкам – в радость, ну а мне – в печаль.

Я становлюсь от ливня нетверёзым.
В асфальте мокром сединою мгла.
Всё моют стопы под окном берёзы.
Сентиментальность… мыслями легла.

СЕНТИМЕНТАЛЬНІСТЬ

Гульвіса-дощ. Із хмари. Без адреси.
На нитках краплі звісились живі.
У ці часи гламурного прогресу –
позаздрив я нескошеній траві.

Липневий дощ вже не знімає стресу,
сентиментальність кине якорі,
а за вікном гойдаються берези
і миють ступні в замшевій корі.

Життя зашите, наче вікна в пластик,
а час підступно викрадає…щось.
Позаздрю я ще й горобцям криластим,
бо ж лебедів у місті не знайшлось.

Мов повроста́ли парасолі в плечі,
калюжі гонять бульбашок юрбу.
Дощ до вподоби лиш мені й малечі:
малечі – в радість, а мені – в журбу.

Я від дощу роблюся нетверезий.
хлюпкий асфальт, мов змокла сивина
Все миють й миють ступні дві берези.
Сентиментальність…в спогади лягла.

СТАРЕНЬКАЯ СКАМЬЯ

Люблю скамью из рёбер хворых, сивых.
(На ней года прошедшие стелю).
С надеждой прижимается под иву
кривая спинка в надписях «Люблю…»

Полощет дождь её больные ноги,
порой осенней ревматизм пробьёт.
На ней сюжеты составляют слоги,
скамья припомнит всё своё… моё.

Припомнит снова всех влюблённых пары,
их поцелуи, вздохи, нежность рук,
весёлый смех, романсы под гитару,
еще припомнит боль чужих разлук.

Люблю скамью под ивою ветвистой,
пойду к ней – жажду сердца утолю.
Остановлюсь. Присяду в бархат листьев.
Давно всё в прошлом. Знаю… но люблю.

СТАРЕНЬКА ЛАВА

Люблю цю лаву, з довгих хворих ребер,
(Літа її руйнують без жалю́).
Вона в надії тулиться під верби,
похила спина в написах «Люблю…»

Байдужий дощ полоще ноги хворі,
В набряклу осінь ревматизм проб’є,
В написаних словах чужих історій
згадає лава щось своє…моє.

Згадає всіх закоханих у парах.
Зітхання. Поцілунки. Дотик рук.
Веселий сміх. Романси під гітару,
а ще…згадає гострий щем розлук.

Люблю цю лаву, спогадами вкриту,
у теплих краплях-росах з кришталю́.
Спинюсь. Присяду в листя з оксамиту.
Не вернеш. Розумію… а люблю.

ОДИНОЧЕСТВО

Плачется ветер. Оттепель давит на кости.
Зимние ночи, а дождь кое-где пролетает.
Часто ко мне одиночество ходит в гости,
сядет на кухне напротив, нальёт себе чая.

Молча беседует. Там ведь свои «лав стори»:
лето рисует, горячие стеблей колени,
яркие розы, окна больные, а вскоре…
Мне на тебя намекнут… полуночные тени.

Сна нет ни капли, капли лишь только в зеницах.
Плачется ветер, с памятью ночь убегает.
Я не успел твоих интонаций напиться,
вдруг: обо мне тебе оттепель напоминает.

Дождь прекратится, выльется каплями злости,
утро начнется звоночками красных трамваев.
Я одиночество вновь ожидаю в гости:
с ним о тебе каждый раз я теперь вспоминаю.

САМОТНІСТЬ

Схлипує вітер. Відлига ламає кості.

Ночі зимові, а дощ де-не-де пролітає.

Часто до мене в гості приходить самотність,

сяде на кухні, навпроти, наллє собі чаю.

Мовчки говорить. У неї свої «лав сторі»:

Літо змалює, гарячі колінця у стебел,

квіти строкаті, вікна осінні, хворі…

Десь аж за північ мені нагадає… про тебе.

Сну ані краплі, краплі хіба що в зіницях.

Хлипає вітер, а спогад у ніч витікає.

Я і не встигнув голосу твого напиться ,

може, хоча б у відлигу про мене згадаєш.

Дощ перестане іти о годині шостій,

ранок почнеться дзвінками червоних трамваїв.

Я відтепер чекаю самотність у гості:

кожного разу про тебе вона нагадає.

На фото автор - Михаил Плосковитов (Житомирская обл.)

Уважаемый читатель, оцените пожалуйста данное произведение!
Ваша оценка: Нет (6 голосов)