"Коханці" (з В. Добриніна)

Я помаду зітру зі щоки ніби зайву,
Неподатливий комір сорочки зімну...
Не вщухає душа.., серцем бажана сяйву...
Час ставати домашнім... Зникаю зі сну.

Повертатися знову до дому важливо,
У безвихідь та затишок зайвих кімнат,
Де звичайне життя коротати... І тіло...
Не згадавши твоє.., з неможливості рад.

Ми коханці з тобою, і винні ми...
Нам не боляче.., вимовлять - квіти...
Але ж, слово коханці... живе з слізьми...
Від медового слова - Любити...

Ох, забути б мені світло місяця краще,
Стерти з пам'яті крик твій і шепіт: "Кохай!"
Шепіт, крик нагадають про все непутяще..,
Як здолали з тобою безглуздо пут рай.

"Відпусти"- я благав тебе часто..." - Не варто..?
-"Нам не треба коханцями бути, прости..."
Гріх між нами, цілунки, омани зла карта...
Сил немає від щастя піти, від мети...

Ми коханці з тобою, і винні ми...
Нам не боляче.., вимовлять - квіти...
Але ж, слово коханці... Живе з слізьми...
Плід медового слова - Любити...

Уважаемый читатель, оцените пожалуйста данное произведение!
Голосов пока нет