ДОМІВКА КЛИЧЕ

Домівка рідна в гості кличе знову.
Рішила твердо: що б там не було,
Поїду влітку я обов'язково
У чергову відпустку у село.

Зніму найперше туфлі на підборах,
На ганок речі кину нашвидку
І розстелю рядно під осокором,
Спочину мить у свіжім холодку.

А скуштувати найсмачнішу воду
Піду босоніж в берег навпрошки
З пустим відром через рясні городи,
Де гарбузиння лізе на стежки

Зірву з капусти крадькома листочок,
Поки дід Кость не вгледів з-під бриля.
Бо гріх не випити води ковточок,
Було б не варто їхати здаля.

В старій криниці розживусь водою,
В котрій до ранку плавали зірки
І водночас, де кладка під вербою,
Наріжу оберемок осоки.

Повідчиняю настіж вікна в хаті,
Підлогу чисту зіллям устелю,
Візьму з полиці глечики пузаті,
Квітками мальви їх розвеселю.

Та серця стукіт буде рвати тишу
І струсить з вій просолену росу.
Нарву в саду я мамі стиглих вишень
І в пригорщі... на цвинтар понесу.

(Иллюстрация из интернета)

Уважаемый читатель, оцените пожалуйста данное произведение!
Ваша оценка: Нет (7 голосов)

Рецензии

Читати-перечитувати хочеться Ваші Поєзії,шановна пані Галино!
 Вдячно-Аркадій В.

аватар: Галина Литовченко

Щиро вдячна за Вашу увагу!

аватар: Наталия Головко

Очень понравилось стихотворение. Вдохновения. Наталия

аватар: Галина Литовченко

Спасибо, Наташа.