Звичайна історія

У нічному клубі Юля з Оксаною були нічними зірками. Оксана — висока струнка блондинка, із довгим рівним волоссям, у коротенькій яскравій сукні, в босоніжках на високому тоненькому каблучку. А Юля середнього зросту, з каштановим волоссям, блакитними очима, спортивною фігурою (займалася в школі карате і спортивними танцями), була у джинсових шортах, майці, із сяючою біжутерією, в яскравих босоніжках . Обоє вродливі, яскраві, рухалися невимушено і гарно. Тож хлопці і чоловіки не могли відвести від них погляду, під час танцю кожен намагався бути ближче. А інші дівчата намагались копіювати рухи тих двох красунь, але настільки старалися, що виглядали інколи навіть смішними. Часом котрась копилила губку, вередувала, щоб якось привернути увагу кавалера до себе.
Оксана з Юлею все це, звісно, помічали і ще більше заводили присутніх. Оксана потягла подругу за руку до столика, плюхнулась у м'якеньке крісло:
- Давай відпочинемо! Ми ж з тобою не на змаганнях, - і дзвінко засміялася.
- Бачиш, Оксано, он ту плюшку… Дивиться на тебе, як на ворога народу. Її зяблик все на тебе дзьоба розкривав!
- То її, мабуть, від злості ще більше роздуло!
- Ха-ха-ха!
До дівчат підбіг офіціант і на таці приніс два помаранчевих коктейлі.
- Ми не замовляли! Ви помилилися!
- Ні, я не помилився. Вам “Секс на пляжі” від о-он тих чоловіків.
За столиком два молодика помахали дівчатам руками.
- Ой, як приємно, - замурколтіла Оксана.
- Ні, не треба. Віднесіть ці “Секси” їм. Ми можемо й самі собі купити, що захочемо, - сердито відповіла Юля.
- Хочете пийте, хочете ні. Я залишу вам на столику. Вже все заплачено. Смачного, - і офіціант швидко відійшов.
- Ой, Юлько, що тобі не подобається?
- Не хочу я потім їхніх набридливих залицянь…
- Ти ж сама їх не просила, значить нічим і не зобов'язана. Розслабся.
- О, моя улюблена мелодія. Пішли, Оксано.
І ось Юля в середині, на високих каблучках танцює шафл. Навколо хлопці шаленіють, заохочують викриками. Раптом перед Юлею з'являється невисокий чорнявий хлопець і починає повторювати її рухи. Коло розширилося. Оксана вищала і підстрибувала від захоплення. По закінченню цього танцю всі аплодуввали парі незвичайних танцюристів. Юля посміхнулася хлопцеві:
- Молодець! - і до Оксани:
- Пішли, подруго, віддихаюсь.
Вони вийшли на подвір'я. Юля глибоко вдихнула нічне прохолодне повітря, а Оксана смачно затягнулась сигареткою.
- Дівчатка, ви — прикраса сьогоднішньої вечірки! - підійшов до них хлопець, який щойно танцював із Юлею. - Мене звати Іван. А ось і мій друг — Максим.
- Юля.
- Оксана.
- Дуже приємно. Дівчатонька. Можна, ми за ваш столик підсядемо? Бо ми прийшли пізніше — і вже немає вільних місць.
- Будь ласка, - відповіла Оксана. - нам не шкода…

Уже майже під ранок подружки пішли додому, а їх нові знайомі проводжали. Спочатку йшли разом, а потім Оксана з Максимом трішки відстали. Вони часом зупинялися й довго цілувалися. Юля й Іван йшли повільно попереду.
- Юленько, давай завтра десь зустрінемось за кавою, чи поплаваємо на катамарані, чи.. куди схочеш…
- Ні, Ваню, в мене завтра увесь день запланований…
- То давай тоді, коли тобі зручно. Скажи мені свій номер телефону.
- Навіщо?
- Як навіщо? Ти мені подобаєшся, я хочу тебе ще побачити.
- Слухай, Ваню, - зупинилася дівчина, - якби я зустрічалася з усіма хлопцями, кому подобаюсь, то ким би я, по-твоєму, була?
- Вибач, Юлю, я не думав про тебе погано і не хотів образити…
- Ти мене не образив. Далі я піду сама, мій будинок майже поруч.
- Так давай доведу…
- Ні. Не треба. Я не люблю цікавих.
- Може, все-таки даси свій номер…
- Ні, не треба мені телефонувати.
- Гаразд, як скажеш. Бувай.
- На добраніч. - і Юля швидко пішла, не озираючись.
Іван запалив і чекав, поки наблизиться парочка. Максим ішов, обіймаючи Оксану, і сипав жартами, а вона дзвінко сміялася. Коли вони вже порівнялися, товариш щось шепнув Іванові на вухо. Дійшовши до дороги, Максим зупинив таксі:
- Тебе підкинути, Іване?
- Ні, дякую, я хочу пройтися.

Наступного дня після обіду Оксана з Юлею загоряли на пляжі.
- Ну, Оксано, не спи. То що далі?
- А далі… далі Максим викликав мені таксі. Ми домовилися зустрітися у середу. Він працює в ресторані охоронцем. У середу — вихідний.
- Куди підете?
- Ще не знаю, потім вирішимо. Але думаю, - загадково глянула на подругу, - що з нами будете й ви з Іваном.
- Я не впевнена, що так і буде.
- Юльчику. Не комизися. Ви так гарно танцювали! Я була у захваті! Що з того, як будемо вчотирьох? І веселіше, і економніше, - підморгнула.
- Пішли, Оксаночко. Ще поплаваємо, обсохнемо — і додому…

Юля сиділа вдома перед телевізором і пила холодний чай з лимоном. Вона жила окремо від батьків у квартирі, що залишилася від бабусі. Мама і тато (обоє лікарі) хотіли бачити дочку юристом. Влаштували в університет, потім підшукали хороше місце. Юля попрацювала чотири роки і звільнилася. Хоч і добре справлялася з роботою, але відчувала, що це не її. Аби не слухати постійні докори батьків, переїхала жити сюди. Колишні клієнти інколи зверталися до Юлі чи направляли знайомих. То ж який не який. А заробіток був. Але головне — вона почала займатися тим, до чого прагнула. Юля малювала картини олійними фарбами, в основному це була якась абстракція. Спочатку дарувала знайомим на якісь свята. Але якось Оксана умовила її виставити хоча б три картини в своєму магазині. Картини стояли там місяців зо два. Але якось зайшли туристи-іноземці. Поприцмакували язиками і … купили усі три. Ввечері прибігла Оксана із сяючими очима і помахала перед Юлиним носом віялом із купюр: "Тримай, подруго, з тебе “Шеридан”! "
Та й батьки не перестали опікуватися Юлею. Раз на тиждень, а то й двічі, приїжджали з повним багажником продуктів, аби “дитя не голодувало”. Тато тицяв у руку гроші, а мама охала і бігала по квартирі з ганчіркою, змахуючи пилинки. Юля спочатку сердилася, а потім махнула рукою: батьків же не перевиховаєш. Та й зрештою, про кого їм іще піклуватися — вона ж у них одиначка.
По телевізору не було нічого цікавого, і Юля клацала з каналу на канал. Раптом бринькнув телефон: прийшло SMS-повідомлення. Дівчина подивилася на екран: номер не знайомий.
“Юлю, пробач. Через Максима умовив Оксану дати твій номер телефону. Думаю про тебе. Іван”.
- Ну, Оксано, ось я тебе побачу!..
Через хвилину — знову SMS: “Ти заборонила мені телефонувати, але нічого не сказала щодо писанини. От я і користуюсь моментом :)”
Юля посміхнулась:
- Хитрий!
“Юленько! Ти, танцюючи. Продряпала своїми каблучками моє серце. І тепер з нього, замість крові, скрапують ось ці SMS-ки”.
- Ну от, - говорила сама з собою Юля, - по телевізору нічого немає, зате в телефоні комедія.
“Юльчику,” - знову бринькнув телефон.
“Юльчику! Я навіть не знаю, чи ти читаєш мої повідомлення. Хоч би нявкнула до мене...”
Дівчина засміялася, набрала “Няу” і відправила. Відповідь не забарилася: “Яке щастя! Це твоє “няу” - найпрекрасніше слово за увесь день!!! А можна я зателефоную?” Юля завагалася, потім написала: “Гаразд”. Пролунав дзвінок.
- Привіт, Юлю.
- Привіт.
- Я дуже радий тебе чути…
І Юля, яка заборонила до себе телефонувати, уже сміялася і розмовляла з Іваном майже годину.

Нарешті середа. Нічний клуб. За столиком Максим з Оксаною час від часу цілуються, сміються. Юля ж з Іваном сидять трохи скромніше. Зате, коли виходили танцювати… Тут уже вищали і підсвистували не тільки Оксана з Максимом: Івану і Юлі не було рівних. До них у клубі приєдналися знайомі, було весело, ніч промайнула, як мить.
Максим та Оксана знову поїхали на таксі. Іван з Юлею повільно йшли набережною. Море хлюпало об берег. На пляжі стрічали світанок закохані пари.
- Оце б скупатися, мрійно промовила Юля, - зараз море тепле і чисте.
- Так в чому справа? Ти ж тут поряд живеш. Хутко за купальником!
І ось світанок наповнився молодим дзвінким сміхом. Іван присідав у воді, щоб подружка залізла йому на плечі, потім швидко схоплювався — і Юля летіла з виском.
На березі хлопець обгорнув свою супутницю м'яким рушником. Було приємно сидіти, слухати шум моря, спостерігати за чайками… Іванові так і кортіло поцілувати Юлю, але чомусь він її побоювався: вона була водночас проста, весела, грайлива і… неприступна.
- Ну що, Юлю, давай збиратися, бо спізнюсь на роботу.
- Ой, як же ти працюватимеш? І хвилини не спав.
- Нічого, покажуся начальству і скажу, що їду за викликом встановлювати антивірус й інші програми.
- Хочеш, Ваню, приїжджай до мене на сніданок.
- Із задоволенням, - хлопець посміхнувся, бо й не сподівався на такий поворот подій.

Дзвінок в квартиру. На порозі Іван з квітами, шампанським і тортиком:
- І чим пригощатиме юна господиня?
- Салатиком “Морський бриз” і картоплею в депресії.
- Це ж яка така картопля?
- А така: вся пом'ята і подавлена — пюре.
Іван засміявся:
- Пішли, шеф-повар.

- О, Юленько, ти часом не закохалася?
- І не мрій.
- Але ж салат пересолений…
- Справді, трішки. Але ж він “Морський бриз”. А де ти, Ваню, бачив несолоне море?
- Сьогодні, Юлю, море було солодким, бо в ньому купалася моя цукерочка.
- Ну якщо я тебе запросила, то це ще не значить, що твоя.
- Це питання часу… Юлю, можна, я приляжу трішки? Очі щось злипаються.
- Та і я не проти. Пішли. А тільки дивись: без рук!
- Що ти, мене Оксана попередила, що в тебе коричневий пояс, - і засміявся.
Як тільки вони прилягли, то Юля за кілька хвилин вже й заснула. Іван посміхнувся, тихенько поцілував їй носика, обійняв — і теж заснув.

Після нічного гуляння і ранкового купання молодята навіть не помітили, як у дверях заклацав замок. Батьки вирішили пообідати з донькою, от і зайшли з повними пакунками. Тато пройшов на кухню, а мати пішла до кімнати … і заклякла: їхня доня солодко спала в обіймах якогось молодика.
- Ну де ви там? - гукнув батько.
Іван прокинувся, оглянувся і рукою поштовхав Юлю. Вона муркнула, відкрила очі і одразу ж схопилася. За материною спиною показався батько:
- Оце так! Схоже на те, що ми сьогодні познайомимося з майбутнім зятем. Чи, може, це у вас так…
Юля злякано закліпала:
- Я вам зараз усе поясню.
- Давайте, краще вже я, - втрутився Іван. - У нас із Юлею все серйозно. Я їй давно говорив, щоб вона мене вам представила. От і випала… нагода…
- Ну що ж, - промовила нарешті мати, - я накрию стіл. Юлю, йдіть умивайтеся.
У ванній Юля вдячно потиснула Івану руку:
- Дякую, якось потім виплутаємось із цієї ситуації.
- Та що там… Я оце думаю: я ніколи не був одруженим. Є шанс спробувати, як воно.
- Я тобі дам шанс, - хлюпнула на хлопця водою.
- Все-все-все! Я пожартував!
- Пожартував?
- Ні, я пожартував, що пожартував. Пішли вже швидше до батьків, бо я боюсь, що після води можу ще й кулаком по пиці отримати, - Іван згріб у свої руки Юлю. Підняв, поставив на ноги і поцілував.

Минув рік. У Юлиній квартирі було повно гостей. Господиня дала в руки Оксані пакунок:
- Тут пляшечка з молоком, памперси, іграшки…
- Не хвилюйся, ми ж не на цілий день їдемо. Скоро вам привеземо додому вже похрещеного Андрійка.
Іван передав у руки Максимові сина:
- Обережно тільки своїми лапищами.
- Сказав таке! Лапища! Оксана говорить, що мої руки ніжні.
- І коли ви вже одружитеся? - запитала подруга.
Максим підморгнув:
- Встигнемо. Ми ще погуляємо. Нас у спину ніхто ж не підганяв.
Іван засміявся, обійняв за плечі Юлю і поцілував.
Мати й собі пригорнулася до чоловіка: нарешті і донька в надійних руках, і дочекалися внука.

Уважаемый читатель, оцените пожалуйста данное произведение!
Голосов пока нет

Рецензии

аватар: Вера Кириченко

Дуже зворушливо і правдиво! З подякою Віра

аватар: Татьяна Жихарева

Дякую Вам, Вірочко)))