Переклад Вірою Кириченко на укр. мову

Переклад Валентини Кисельової

Вірою Кириченко

Вона впустила випадково ложку.
Звук був сильнішим пострілу в тиші,
Злякавшись, здригнулась, навіть, трошки.
Нервово кинув син: - Ти, мамо, не спіши...

Злетіла змією невістка її,
Немов би ступила на голку.
Сказала: - Не місце їй в нашій сім'ї -
Кидає крихти на чисту підлогу.

Тепер вона, скажу, мене дістала.
Я не повинна бути їй слугою.
Так от, останній раз тобі сказала -
Вирішуй - я, або вона з тобою.

Кричала голосно та істерично,
Забувши зовсім начисто про гальма.
Зіпсований сніданок був, як звично.
Сльоза застигла кришталем у мами.

Синок мовчав, мовчала і онука,
Той ангелок, якого довгі роки
Тримали, пестивши, старенькі руки.
Онука виросла. Не треба няньки...

В невістку ж ніби біс отой вселився -
Кричить, б'є в гніві кулаком об стіл:
- Щоб завтра ж в зал до неї оселився!
Син встав з-за столу і пішов без слів.

Ридання в матері застигли комом,
Вона не "мама" - "бабця" і "свекруха".
Будинок став чужим і незнайомим.
Де ж їх любов? Для матері - це мука.

Чергова ніч закінчилась безсонням,
Подушка стала мокрою від сліз,
І в голові гуділо монотонно:
- Навіщо, синку, ти мене привіз?

А вранці син підсів до її ліжка,
Боячись глянути в благаючі очі,
Хвилюючись, обнявши ніжно, ніжно,
Сказав їй пошепки ледь чутно, чутно:

- Ти, зрозумій... Мені теж дуже важко...
Між вами я, як між тих двох вогнів...
Тебе в притулок відвезти — так тяжко.
Але з людьми там буде веселіш тобі.

- Мені, синок, веселощів не треба.
Мені разом би з вами, рідними людьми,
Мені б померти, синку, з тобою поруч...
- Та нам з тобою важко, зрозумій ти.

У нас і так - сім'я, робота, хата,
Життя у нас далеко вже не рай.
Дружині, треба теж відпочивати,
А тут ще приготуй, на стіл подай.

- Коли я тягарем, синок, вам стала,
Вези мене в притулок для старих.
Прикривши очі, мати заридала,
Ковтнувши ком у горлі. Син затих.

А через день нехитрії пожитки
У вузлику лежали на підлозі.
Чомусь будинок пригадався, хвіртка...
А дощ стікав по склу, неначе сльози.

- Ну ось і все. Тепер їм тут спокійно.
Без тягара їм буде легше жить.
А я... Напевно варта цього дійсно.
Та ноги не хотіли з хати йти.

А ноги стали ватними від горя,
І серцю місця не було в грудях.
А син, щоб розставання мить прискорить,
Кивнув на двері й наказав: - Іди!

Вона рукою гладила грудину,,
Неначе так ослабне серця біль:
- Давай присядемо на шлях, мій сину,
Щоб він легеньким був - і мій, і твій.

Та що дадуть короткі ті хвилини,
Коли вже термін визначений тут,
І мати раптом обігнала сина,
І першою ступила за поріг.

...Казенний дім. Важкий і спертий запах,
І ліки з їжею і хлоркою навпіл
Он, на дивані, чийсь колишній тато,
В сусідстві теж колишніх мам сидів.

Провів синок матусю до палати,
Прощаючись, промовив сухо: - Мамо,:
Прости мене... А будеш нудьгувати,
Ось телефон. Візьми і подзвони.

І на прощання обійняв він маму,
Притиснув міцно, раптом просльозився,
(Немовби сіль насипали у рану),
Поцілував і в очі подивився.

А в тих очах застигла біль розлуки,
І не загоїти її ніяк.
Тримав в руках її старечі руки .
Затримав їх, не в силах відірвать..

У мами по щоці сльоза скотилась.
- Ти, синку, сам, хоч зрідка , та дзвони.
До пліч синочка близько притулилась:
- Іди, синочок, Хай Бог тебе хранить..

Перехрестила сина триразово,
Зітхнувши, тяжко в ліжко опустилась.
І раптом усвідомила — навіки
В притулку цьому щойно оселилась...

.

Дні потяглися хмуро чередою,
Були так схожі, наче близнюки
За що зустрілась з долею такою?
За що тут матері? За що батьки?

В тузі за сином танула, як свічка,
Молилася, щоб Бог його простив -
ЇЇ кровиночку, її сердечко!
Не намагалась більшого просить..

- Візьми, Господь, скоріше мою душу,
Коли я не потрібна на Землі.
... Світлину сина клала під подушку,
Здавалось їй, - тепліше спати з ним....

А син приїхав з дальнього притулку,
І очі мами згадував при цім.
Той погляд згадував її прощальний
І сльози, що котились по щоці,

І мамин запах рідний, неповторний,
І посивілих мами з віком кіс,
І мамин голос ніжний і, знайомий...
- Навіщо ж маму я туди відвіз?

Як міг забути - важко було мамі.
Що довелось знести їй, пережить,
Коли вона одна мене ростила,
І спокоєм не вміла дорожить...

Який я після цього чоловік,
Раз маму не зумів я захистити,
З ким пуповиною пов’язаний навік?
Ніхто її не зможе замінити.

Дружині не сказавши а ні слова,
Він вранці тайно виїхав в притулок.
- Ось тільки б матінка була здорова,
І я додому матінку вернув би.

Тепер я з неї порошинки здуну,
Не дам сльозинці жодній тій упасти,
Давати їй я буду кращий посуд,
Шматочок їжі кращий буду класти.

Приміщення, нарешті ось, знайоме.
На тумбочках стоїть холодна страва.
І бачить мами ліжечко порожнє..
- Біда!.. - майнула думка. Кепська справа.

І серце миттю обірвалось в грудях сина,
І захиталася під ним підлога,
Руками опираючись на стіни,
Пішов з кімнати, а в душі тривога.

І голос чийсь услід йому: - Послухай!
А по спині стікав холодний піт.
Побачив — йому назустріч з кухлем
По коридору мама його йде.

З плечей відразу впав гнітючий камінь
І сльози щастя бризнули з очей.
Він маму міцно обхопив руками,
Матуся заходилася плачем.

- Синочок!... - За тобою повернувся,
Мамо! Додому йдем збирати речі, -
І як в дитинстві мамі посміхнувся:
- Я так рішив, а ти не заперечуй.

- Сідай в машину, щоб не забаритись!
- Дай на прощання їм махну рукою,
А з вікон їм із заздрістю дивились
Десятки тих очей сумних з тугою.

2.11.2019
Спасибі вам усім, мої небайдужі читачі. Дуже зворушена вашою увагою і розумінням.
Велике прохання до всіх читачів: оскільки вірші викладені не заради популярності і марнославства, а виключно з метою зробити наш світ чистішим, добрішим, милосерднішими то хотілося б, щоб їх прочитало якомога більша кількість людей. Для цього не полінуйтеся, поділіться віршем і поставити "клас". Ваш особистий внесок у добру справу дуже важливий. З великою до вас пошаною і любов'ю, Валентина.

©; Copyright: Валентина Кисельова 2, 2019
Свідоцтво про публікацію №;119110206081

Уважаемый читатель, оцените пожалуйста данное произведение!
Голосов пока нет