НЕВДАЛА АТАКА (новела)

Після обіду червонястий когут Варфоломій почав нудьгувати. Стріляв безбарвними дробинами своїх злющих очей з подвір’я на вулицю і крутив головою на всі боки. Режим очікування чергової жертви явно затягнувся, а надлишок адреналіну примушував гнівно бити шпорами та гребти суху землю довгими чорними кігтями. А що робити? Що робити?! Куряче кодло за день набридло, трьохколірна потаскана кицька дратувала: щастя ні в чий дім не принесла, а поводиться в чужому дворі так, наче вона – пуп Землі. Хотів було показати, хто тут за господаря, та пронира спритно скочила на стовбур старої груші і повисла на небезпечній для себе висоті. Ще й озирається нахаба, промовляючи через плече до Варфоломія своїми зеленими зіницями:
- А дзуськи!
Стрибати на грушу, тобто ганьбитися, Варфоломій не мав наміру, то ж зробив вигляд, що кицька йому більше, ніж байдужа. Хоча бажання при нагоді поквитатися з нею півня не покинуло.
Ще зовсім недавно був у Варфоломія добрий приятель – сусідський півень Петя. Ім’я, відверто кажучи, сусіда мав не престижне, але суперником у бійках виглядав достойним. Не раз сходилися з ним, розбиваючи до крові один одному гребні та пики. І хоча Варфоломієві побої добре маскувалися його червоним оперенням, а зрадливий білий колір Петіного покрову завжди був заюшений кров’ю, Варфоломій чесно визнавав нічию. Але ж, як уже сказано вище, був… Був та й загув… Чув якось розмови у хліві на сідалі, що Петіна хазяйка зварила добре холодне: без жодної свинячої рульки чи пакетика желатину. Сусіда мав міцні натреновані ноги та м’язи.
Боковим зором Варфоломій угледів обережні порухи вуличної дрібноти – горобців і зробив різкий випад в їх бік, чим налякав сіромах до нестями. Та розмінюватися не став – не та категорія. Мав у запасі варіант більш серйозний: відчував нутром, що з хвилини на хвилину з уроків додому має повертатися сусідська малеча. Його передчуття затвердив мідний дзвоник в руках шкільної прибиральниці, доброї знайомої тітки Марисі. Варфоломій стрепенувся, немов після сну, залопотів крильми і, витягнувши шию, прийняв стартову позицію біля перелазу. Нехай лишень підійдуть поближче – ото вже розважиться! Така можливість трапляється нечасто, але сьогодні, схоже, його день. Дід Іван задрімав у тіні на причілку.
Зі шкільного подвір’я з галасом висипали дітлахи і в бік Варфоломієвих ворин рвонули двоє сусідських хлопчаків, сміючись та пригощаючи на бігу один одного тумаками та ударами учнівських портфелів.
- Ось вони, дорогенькі! – прокректав когут в очікуванні гідних суперників.
Заводитися із занадто дисциплінованими та слухняними школяриками – не в його дусі. Була якогось дня спроба нальоту саме на таких та ніякого «кайфу» від того не отримав. Застигли серед вулиці перелякані, збилися в гурт та ще й портфелями, немов щитами закрилися. Постояв-постояв біля них, пригнувши шию до самої землі та крутячи очима, що аж повилазили із орбіт, та й поплентав назад у подвір’я. Бо вже котресь почало скиглити та гукати на допомогу. А псувати відносини з дідом Іваном Варфоломію не хотілося. А ці двоє характером дуже на Петю схожі, то ж завжди користувалися його повагою.
Виліт Варфоломія на вулицю був схожим на невдалий старт балістичної ракети. Ґалаґан злетів високо у повітря, ударився тім’ячком об товсту гілку груші і гепнувся на землю. В голові запаморочилось, в очах спочатку потемніло, потім прояснилося і на тину Варфоломій угледів… Петю. Біленького, без будь яких слідів побоїв та ще й з сріблястим німбом навкруг голови.
- Нікудишні діла… - промайнуло в голові.
Якась невидима сила знову підкинула тіло вгору та вивела на траєкторію діаметрально протилежну запланованій.
- Не здавайся, друже! Я в тебе вірю! – виразно почув Варфоломій знайомий голос покійного сусіда і завзято змахнув крильми.
… До тями він прийшов на солом’яному даху льошника, принижений кострубатою мітлою в руках діда Івана та обсміяний сусідськими шибениками. Намагався зрозуміти, в чому був його прокол, та так і не допетрав.
- Ех, Петя-Петя… На кого ж ти мене покинув? – крізь сльози поглядом запитав Варфоломій у жердини, на якій ще мить тому сидів його вірний найкращий друг.

1.08.2013

Уважаемый читатель, оцените пожалуйста данное произведение!
Голосов пока нет