Босанова самоти.

БОСАНОВА САМОТИ.

Летять роки...
Швидко минають літа...
Але, не тане,
З ними моя самота.
Серце щемить,
Що більше кохання нема...
В душі, лиш, надія горить,
Може ще мить...
І з*явиться, знову вона.

Життя сторінки,
То незакінчений, дивний роман...
Без чоловіка і жінки,
Смуток залишився і обман...
В безодні літ,
За маревом нездісненних мрій,
Є цілий світ,
Де я віддав любов
Тільки тобі одній.

Та стріну знов,
Я, можливо, кохання своє…
Воно, немов,
Чекає, з надією, десь мене.
Я пригорну
І прошепчу, як давно я тебе шукав…
Тебе одну,
Якій любов свою подарував,
І все життя лиш так і називав.

Я пригорну
Тебе до серця, через скільки літ.
Скажи, чому
Мене до тебе тягне, як магніт?
Життя мина,
На скроні мої випав білий сніг.
Лиш ти одна,
Якій кохання я своє беріг
І біль, в душі, перебороти зміг.

Уважаемый читатель, оцените пожалуйста данное произведение!
Ваша оценка: Нет (11 голосов)